Ярослав Петраков

... що не є моїм знайомим, дещо написав. А вже мої знайомі передали посилання. То я тепер публікую разом з пропозицією пану Ярославу надалі ставити подібні тексти саме тут (для початку) а далі вже започаткувати подібний власний сайт (чи блог) для висвітлення цієї великої проблеми. І обговорення про різних форумах - в містах і регіонах, в громадських організаціях тощо. Це буде сучасно і ефективно. Одного цього тексту явно замало. Потрібен процес.

Культура в Ukraine Facility 

чи тест на демократію та готовність вступу в ЄС (лонгрід)

На 16ий місяць повномасштабної війни, усвідомлюючи її довгостроковий характер та намагаючись таки поступово приєднувати Україну до своїх бюрократичних процесів планування, Європейська комісія анонсувала новий, комплексний інструмент підтримки – так званий Український Фонд. Дизайн процесу його підготовки зробили максимально інклюзивним – Україна має самостійно визначитися з пріоритетами та реформами, сформулювати рамку підзвітності та очікувані результати – в обмін на 50 млрд євро з 2024 по 2027 рік у вигляді грантів та позик.

 
Більша частина з цієї суми – підтримка бюджету на 39 млрд. євро, з яких 19 млрд очікуються вже у 2024 році. Натомість Уряд України має викласти чіткий і реалістичний план їх використання (зі щоквартальним звітуванням). Для цього відповідальне за це Мінекономіки вже з липня місяця проводить титанічну роботу зі змістовного наповнення пропозиції від української сторони. Десятки зустрічей, сотні стейкхолдерів, красива презентація про те, що має потрапити до УФ, та змучені безперервними запитами презентатори (переважно Олексій Соболєв – заступник Міністра економіки України).

 
Зустріч з громадянським суспільством відбулася за ініціативи Фонду «Відродження» 12 жовтня. З представниками культури та креативних індустрій – 19 жовтня. Вони не тільки не надали відповіді на головне питання – яким є загальне бачення боротьби та відновлення України на найближчі роки (попри підготовлений, але заморожений «План відновлення»), а й засвідчили високий рівень дискреції при виборі пріоритетів (бо доказова база, на відміну від презентації, і досі залишається непублічною).

 
Справжнім шоком для представників культури та креативних індустрій 19 жовтня стала зустріч, на якій вони почули, що культура «десь буде… ми не знаємо де, але точно не тут». Тобто країна, яка претендує на членство в ЄС, у ключовому спільному документі про повсякденне майбутнє каже – для нас культура поки не пріоритет. Країна, яка в 2022 році продемонструвала диво як на полі битви, так і в підготовці опитувальника щодо перспектив членства, в 2023 році, дивлячись у майбутнє, згадує про людський капітал, між іншим, як реабілітацію, соціальних захист, зайнятість, міграцію, демографію…та дитяче харчування в школах. Ну і про доступність житла для населення. Все.

 
При цьому пріоритетами ЄС на 2019-24 роки є: зелений перехід, цифровий перехід, справедлива економіка, що працює для і на людей, лідерство ЄС у світі, промоція європейського стилю життя, а також захист та посилення демократії.

 
Чому Уряд України не бачить культури в якості життя очевидно – країна в режимі виживання, все для перемоги, структурні виклики за масштабом перевищують ті, що були в 1991 році. Чому культуру не бачать в людському капіталу теж очевидно – стара модель державного управління, зосереджена на функціях, а не на людях, управлінні фізично та морально застарілими мережами закладів, виснаженими людьми в бюджетному секторі, ресурсне сприйняття «робочої сили», глибинний конфлікт фундаментальних цінностей, на яких будуються інститути (і наростаючий запит на переосмислення суспільного договору). Це все зрозуміло.

 
Але такими діями Україна демонструє ЄС ціннісний розрив, що ставить під сумнів саму перспективу інтеграції. Бо це не про свободи, демократію, розмаїття, людиноцентризм, зрештою – зрілість політичних еліт та спільнот. Це про реінкарнацію «совка», віддзеркаленого в діях, а не презентаціях. Про провалений тест на дорослішання, спроможності балансувати інтереси великих (олігархів) та малих (груп та спільнот), інклюзивності системи прийняття рішень та дотримання принципів субсидіарності та пропорційності. Складається стійке враження, що наші політики та бюрократи не відкривали першоджерела, що вибіркове застосування ними фрагментів пропозиції є маркером неуважності та поверхневості. І це лише про 68 сторінок тексту (включаючи додатки).

Найбільше шокує те, що замість гуманітарного виміру стійкості та сталості, нас знову концентрують на економічному зростанні та інвестиціях (тобто Total productivity factors), які є фундаментально слабкими в Україні. Але без структурних реформ вони істотно не зміняться.
Тому перед Урядом складна дилема – зберігати структурні диспропорції в економіці, які тільки посилюються вимушеною міграцією та безпековими викликами для капіталу, продовжувати відтворювати «магічне» мислення в стилі «країни дурнів», де віддача від капіталу залежить не від якості інституцій, а від швидкості «закопування золотих в землю», ЧИ почати неприємний діалог з головними розпорядниками коштів про відхід від моделі «проїдання в обмін на мовчазну згоду»?.

 
В суспільній свідомості зараз відбуваються тектонічні зсуви – ми остаточно розриваємо зв’язки з росією, припиняємо відтворення її бізнес-моделей, базованих на концепції розподілу ресурсної ренти, де люди – це раби, індиферентна робоча сила, десуб’єктивізовані індивіди та спільноти, які роблять те, що їм кажуть, не питаючи – щоб що? Суспільство всупереч зростаючій бідності збільшує запит на культуру в пошуках ідентичності, самосвідомості – демонструючи для ЄС те саме дорослішання, яке від нас очікували вже давно.

 
Показово, що згадані стороною ЄС в проекті УФ на другій сторінці «creating conditions», на четвертій сторінці “New European Bauhaus”, та «pre-condition for granting support» - на шостій сторінці були елементарно не сприйняті авторами. «Форма» знову поглинула «зміст». Підходи, механізми та практики підготовки до прийняття важливих політичних рішень НЕ змінилися.
Я (як і європейці) не побачив в презентації головного – ціннісної синхронізації та структурованого бачення майбутнього. Черговий набір слоганів, обіцянок про «розроблені та затверджені стратегії» більше нікого не надихає.

 
1. Платформа координації донорів, запущена в 2020 році, досі залишається без прозорого і узгодженого механізму взаємодії (донорам, між іншим, це спрощує життя, але не приносить користі людям, до яких вони так і не доходять, творячи Мекку в Бучі та Бородянці). Так, з кожним донором Мінфін веде копітку та послідовну роботу щодо підтримки бюджету. Так, урядовці та пані Стефанішина щодня на зв’язку з їх політичними візаві. Але прийшов час перейти від емоційного «нахрапу» до розумної «бюрократії». І цей виклик ми явно провалили.

 
2. Якість життя в ЄС описується досить просто – комфорт, щастя, добробут. Кожне з цих слів описує суб’єктивне сприйняття індивіда (респондента Євробарометра), який своїм «голосом» дає зрозуміти політикам, що для нього важливо та пріоритетно. Як ми описали якість життя в презентації УФ? «Подолання бідності та нужденності»… як є. Нам треба вижити. Чи ми цим надихаємо ЄС до наближення членства – маю сумнів.

 
3. Тест на дорослішання – це про відверту неприємну розмову зі стейкхолдерами. Про те, чого більше не буде, бо це нікому не потрібно. Що пошук рішень має бути спільним, а не «довідковим». Що на заміну «функціям» мають прийти «результати». Що «якість» і «дисципліна» перемагають «хаос» та «імітацію бурхливої діяльності». Що самоорганізація та репрезентативність секторів мають допомагати Уряду знаходити складні рішення. Що інвестиції в людей, а не машини, мають вирішальне значення. Що політична воля має перемагати політичну доцільність. Бо зараз війна.

 
4. Коли мене питають, чому «не пішли» реформи в 2015 році чи в 2019 році, то я відповідаю дуже просто – а яку інституційну базу вони під собою мали? Як і чому (не) змінилася корпоративна (організаційна) культура в державному секторі? Чому ми постійно створюємо «плани» з «чистого листа»?

 
Усім сферам потрібні зміни. Їх важко робити завжди, але легше – у найскладніші часи, оскільки війна руйнує старе та неефективне, заохочуючи до створення гнучкого і поліфункціонального нового. Зрештою, наша адаптивність і допомагає нам вижити в цій геноцидальній війні за ідентичність.

 
Тому вибір способу підготовки плану УФ вже зараз є «маячком» для усіх «розвинених» партнерів про те, що саме від нас можна і варто очікувати впродовж осяжного майбутнього. І цей вибір поки що не на користь (іміджу) України.

P.S. Відкритий лист на Прем'єр-міністра - в коментарях. Приєднуйтеся))